Юрій Капішинський, засновник кінного театру «Запорозькi козаки»

Можна з упевненістю сказати, що фольклорно-етнографічний кінний театр «Запорозькі козаки» – це візитна картка нашого міста. Перше, що приходить на розум при слові «Запоріжжя» – острів Хортиця, козаки. Сьогодні, коли туризм в нашому місті знову починає набирати обертів, Кінний театр «Запорозькi козаки» став однією з найяскравіших пам’яток Запоріжжя.

Але так було не завжди. В далекі 1980-ті на острові Хортиця не було ні відновленої Запорізької Січі, ні козаків на конях. Про витоки фольклорно-етнографічного кінного театру «Запорозькі козаки» нам розповів його колишній художній керівник і засновник Юрій Капишинский.

«У 1988 році я створив невелику творчу групу, яка потім стала кінним театром. До нас ніхто в Україні не показував коней на відкритих майданчиках. Це можна було побачити тільки в цирку і в кінофільмах, де для цього запрошували каскадерів»

Перше питання, яке виникло у майбутніх «Запорозьких козаків»: де навчитися трюкам на конях? Для цього вони вирушили в цирк, де розпочали навчатися класичної джигітування, в її цирковому вигляді.

«Всі ми були самоучками, і поступово починали розуміти, як використовувати в бою джигітівку, — ділитися спогадами Капишинский. – На відміну від того, чого навчають у школах верхової їзди, в першу чергу ми вчилися падати».

В ті часи бойова джигітовка була не затребувана, тому і майстрів, які могли б навчити цьому – теж не було. Колектив Капишинского планував створити мобільну групу для зйомок у кіно. Нагадаємо, що це був кінець 80-х, період перебудови, тому і кіно у нас перестали знімати. Постало питання – де використовувати набуті навички.

Згодом учасники кінного театру почали показувати шоу для іноземних туристів. Все це робилося своїми силами, без будь-якої підтримки зі сторони. За словами Капишинского, саме завдяки іноземним туристам почалося розвиток кінного театру в Україні. Поступово процентне співвідношення іноземних туристів у порівнянні з вітчизняними початок збільшуватися на користь останніх. Українці почали більше цікавитися своєю історією, этничной приналежністю.

В 1991 році для кінного театру настав переломний момент – 500-річчя Запорізького козацтва.

«Несподівано ми виявилися дуже затребуваними. Почали з’являтися різноманітні козацькі об’єднання, хоча ми не вступали ні в один з них. Дуже приємно, що основу наших глядачів почали складати діти і молодь. Для них це було дуже цікаво».

На підготовку козака-вершника, за словами нашого співрозмовника, йде близько півроку. Але для того, щоб навчиться майстерності, потрібно мати відповідні дані – легкість, енергійність, жилавої, рухливість, а саме головне — велике бажання і завзятість. Актори кінного театру виконують трюки різної складності, в залежності від поставлених цілей – це і подання на публіку, де використовується одна програма, і зйомки кінофільмів (наприклад, «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба»), де виконуються специфічні трюки «на замовлення»: падіння, завали, підсічки. Кожен трюк – це результат довгих тренувань, на яких не обходиться без помилок і травм.

Чималу роль творчість кінного театру грає і в медицині. Сучасні лікарі акцентують увагу на так звану «іпотерапію», що дослівно з давньогрецької перекладається як «лікування конем». Особливо це стосується людей із захворюваннями нервової системи.

«Я сподіваюся на те, що через час на острові Хортиця з’явитися великий центр для лікування іпотерапією», в який будуть приїжджати діти з усієї країни, — говорить Юрій Капишинский. – І я б хотів, щоб це було безкоштовне лікування, потрібно шукати інші джерела доходу. Ефект від такого лікування – колосальний, це доведено».

Важливо те, що «Запорозькі козаки» — аполітичний колектив, тобто дотримуються свого основного напрямку – працювати для людей, а не на чиєсь гучне ім’я.

У Кінному театрі завжди є глядачі, а козакам завжди є чим здивувати

Не буде перебільшенням, що театр Капишинского став родоначальником відродження козацької культури в нашій країні і за її межами. Через кінний театр минуло чимало людей — більше 200 осіб. Багато з них на сьогодні працюють не тільки в Україні, але і за кордоном – в Ірландії, Китаї та інших країнах. Навчившись бойової майстерності джигітовки тут, у Запоріжжі, ці люди несуть історію нашого етносу людям, які мало що чули про козаків і навіть не мають уявлення про цю культуру.

Згодом всіх «високих» гостей почали в першу чергу везти на острів Хортицю, невід’ємною частиною якого став Кінний театр «Запорозькі козаки». А що ще може наочніше показати, що історія Запорозького козацтва – це найяскравіша сторінка історії України? Адже Хортиця і Кінний театр «Запорозькі козаки» – це є самобутнє уособлення нашої культури.

Facebook
SOCIALICON