Юрій Капішинський, засновник кінного театру «Запорозькi козаки»

Юрій Капішинський, засновник кінного театру «Запорозькi козаки»

Можна з упевненістю сказати, що фольклорно-етнографічний кінний театр «Запорозькі козаки» – це візитна картка нашого міста. Перше, що приходить на розум при слові «Запоріжжя» – острів Хортиця, козаки. Сьогодні, коли туризм в нашому місті знову починає набирати обертів, Кінний театр «Запорозькi козаки» став однією з найяскравіших пам’яток Запоріжжя.

Але так було не завжди. В далекі 1980-ті на острові Хортиця не було ні відновленої Запорізької Січі, ні козаків на конях. Про витоки фольклорно-етнографічного кінного театру «Запорозькі козаки» нам розповів його колишній художній керівник і засновник Юрій Капишинский.

Юрій Капішинський, засновник кінного театру «Запорозькi козаки»

«У 1988 році я створив невелику творчу групу, яка потім стала кінним театром. До нас ніхто в Україні не показував коней на відкритих майданчиках. Це можна було побачити тільки в цирку і в кінофільмах, де для цього запрошували каскадерів»

Перше питання, яке виникло у майбутніх «Запорозьких козаків»: де навчитися трюкам на конях? Для цього вони вирушили в цирк, де розпочали навчатися класичної джигітування, в її цирковому вигляді.

«Всі ми були самоучками, і поступово починали розуміти, як використовувати в бою джигітівку, — ділитися спогадами Капишинский. – На відміну від того, чого навчають у школах верхової їзди, в першу чергу ми вчилися падати».

В ті часи бойова джигітовка була не затребувана, тому і майстрів, які могли б навчити цьому – теж не було. Колектив Капишинского планував створити мобільну групу для зйомок у кіно. Нагадаємо, що це був кінець 80-х, період перебудови, тому і кіно у нас перестали знімати. Постало питання – де використовувати набуті навички.

Згодом учасники кінного театру почали показувати шоу для іноземних туристів. Все це робилося своїми силами, без будь-якої підтримки зі сторони. За словами Капишинского, саме завдяки іноземним туристам почалося розвиток кінного театру в Україні. Поступово процентне співвідношення іноземних туристів у порівнянні з вітчизняними початок збільшуватися на користь останніх. Українці почали більше цікавитися своєю історією, этничной приналежністю.

В 1991 році для кінного театру настав переломний момент – 500-річчя Запорізького козацтва.

«Несподівано ми виявилися дуже затребуваними. Почали з’являтися різноманітні козацькі об’єднання, хоча ми не вступали ні в один з них. Дуже приємно, що основу наших глядачів почали складати діти і молодь. Для них це було дуже цікаво».

На підготовку козака-вершника, за словами нашого співрозмовника, йде близько півроку. Але для того, щоб навчиться майстерності, потрібно мати відповідні дані – легкість, енергійність, жилавої, рухливість, а саме головне — велике бажання і завзятість. Актори кінного театру виконують трюки різної складності, в залежності від поставлених цілей – це і подання на публіку, де використовується одна програма, і зйомки кінофільмів (наприклад, «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба»), де виконуються специфічні трюки «на замовлення»: падіння, завали, підсічки. Кожен трюк – це результат довгих тренувань, на яких не обходиться без помилок і травм.

Чималу роль творчість кінного театру грає і в медицині. Сучасні лікарі акцентують увагу на так звану «іпотерапію», що дослівно з давньогрецької перекладається як «лікування конем». Особливо це стосується людей із захворюваннями нервової системи.

Юрій Капішинський, засновник кінного театру «Запорозькi козаки»

«Я сподіваюся на те, що через час на острові Хортиця з’явитися великий центр для лікування іпотерапією», в який будуть приїжджати діти з усієї країни, — говорить Юрій Капишинский. – І я б хотів, щоб це було безкоштовне лікування, потрібно шукати інші джерела доходу. Ефект від такого лікування – колосальний, це доведено».

Важливо те, що «Запорозькі козаки» — аполітичний колектив, тобто дотримуються свого основного напрямку – працювати для людей, а не на чиєсь гучне ім’я.

У Кінному театрі завжди є глядачі, а козакам завжди є чим здивувати

Не буде перебільшенням, що театр Капишинского став родоначальником відродження козацької культури в нашій країні і за її межами. Через кінний театр минуло чимало людей — більше 200 осіб. Багато з них на сьогодні працюють не тільки в Україні, але і за кордоном – в Ірландії, Китаї та інших країнах. Навчившись бойової майстерності джигітовки тут, у Запоріжжі, ці люди несуть історію нашого етносу людям, які мало що чули про козаків і навіть не мають уявлення про цю культуру.

Згодом всіх «високих» гостей почали в першу чергу везти на острів Хортицю, невід’ємною частиною якого став Кінний театр «Запорозькі козаки». А що ще може наочніше показати, що історія Запорозького козацтва – це найяскравіша сторінка історії України? Адже Хортиця і Кінний театр «Запорозькі козаки» – це є самобутнє уособлення нашої культури.